Середа, 22.11.2017, 06:41
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Київська година
ПОГОДА ЧЕРНІВЦІ
Поділись
-->
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Спортивні новини
Завантажується...
Робота в Чернівцях
НОВИНИ
Новини

Буковинські старожитності

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Буковинка працювала 20 років малярем в Італії, щоб відкрити магазин

 

Буковинка працювала 20 років малярем в Італії, щоб відкрити магазин

Буковинка Людмила Довга мала в Італії фірму з ремонту, але вирішила повернутися і розпочати власну справу у Чернівцях.

Кілька тижнів тому буковинка Людмила Довга відкрила у Чернівцях магазин оздоблювальних матеріалів. Каже, що про це мріяла дуже давно.

Та перш ніж відкрити магазин, Людмилі довелося 20 років працювати в Італії. Тисячі квадратних метрів перештукатурених стін – італійські замовники не одразу могли повірити, що тендітна жінка за кілька днів зможе зробити у їхній квартирі ремонт. Результату завжди дивувалися. За три роки роботи в Італії вона змогла відкрити фірму, працювала і мала стабільний заробіток.

Спала на розкладачці у коридорі

Людмила пригадує, як у 1997 році вона, 20-річна, змушена була залишити дворічного сина і поїхати на заробітки до Італії.

– Працювала у Заставні майстром виробничого навчання, чоловік був столяром. Була сім’я, дитина і були періоди, коли не вистачало грошей на їжу, – каже Людмила. – Спочатку планувала поїхати на заробітки до Німеччини. Але подруги вмовили податися до Італії – і ми втрьох вирушили до чужої країни. На поїздку довелося позичити 2,5 тисячі доларів, подруги мали власні гроші. Вийшла з автобуса, поспілкувалися із жінками, які вже тут працюють. Вони розповіли, що можна на два тижні знайти ночівлю у притулку католицької церкви. Сказали, на який автобус потрібно сісти, скільки зупинок проїхати – і ми поїхали Міланом. Із величезними зусиллями влаштувалися у той притулок, а за два тижні я вже мала першу роботу в італійській сім’ї.

– Я мала доглядати за літньою жінкою, у якої був цукровий діабет, робити їй уколи, – пригадує Людмила. – За це обіцяли 100 євро на місяць. Та потім виявилося, що я ще й мала прасувати речі для всіх членів сім’ї, прибирати. Квартира була гарна і простора, але я спала у коридорі на розкладачці. До цього вночі до бабці вставала по кілька разів.

Потім я зрозуміла, що за таку роботу, як у мене, жінки отримують 800-900 євро. Я попросила підвищення зарплати, і бабця почала ображати мене, кричати. Цього я вже не витримала, зібрала речі і пішла. Із тих пір вирішила, що більше не піду доглядати за "бабами та дідами".

Перша зарплата за ремонт – понад дві тисячі євро

Вісім місяців Людмила прибирала і готувала для кількох чоловіків – арабів та албанців, які працювали на будівництві.

– Ми здружилися з хлопцями, але я хотіла іншої роботи. Просила, їх щоб познайомили мене з італійцем, у якого вони працюють, – каже Людмила. – Врешті-решт, я вмовила одного з чоловіків. Він привів мене у квартиру, де вони робили ремонт. Італієць здивувався такому робітникові. Але роботу дав. Я мала водоемульсійною фарбою пофарбувати стіни. Спочатку переживала, не одразу вийшло. Італієць посміявся, сказав, що у мене є три дні, і поїхав. А коли приїхав о сьомій годині, я вже все пофарбувала і навіть встигла прибрати. Італієць не повірив, що я сама впоралася, передзвонив робітникам, і вони підтвердили, що це моя робота. Тож мене взяли на роботу. Згодом італієць звільнив всіх робітників – залишив мене і ще одного хлопця, який клав плитку. Я заробляла по тисячі євро. Робота була важка. Італієць привозив 25-кілограмові мішки з гіпсом, і я сама мусила їх носити. За рік я захотіла підвищення зарплати, але італієць відмовився. Я пішла.

Людмила почала заробляти тим, що прибирала у восьми квартирах. Потім одна з бабць попросила знайти робітника для ремонту. Людмила почала вмовляти, щоби їй дозволила зробити цю роботу.

– У жінки в квартирі було багато різних сувенірів на столах та поличках. Вона сказала, що ремонт потрібно зробити так, щоби жодну з цих речей не забрати з місця, – пригадує Людмила. – Довелося робити. Накривала клейонкою і так малювала стіни, клеїла шпалери. Впоралася за вісім днів і заробила понад дві тисячі євро. Відтоді почала заробляти на ремонтах.

Якось Людмила робила ремонт, ввечері у квартиру зайшов поліцейський. Спочатку жінка злякалася, що її прийшли забирати. Документів у неї не було. Та чоловік виявився господарем квартири і мав високу посаду у поліції. Саме він згодом розповів Людмилі, як можна легально отримати документи і відкрити власну фірму. Людмила загорілася цією ідеєю.

Врешті-решт, жінка отримала дозвіл на відкриття фірми та легальні документи. За три роки вперше змогла приїхати додому до чоловіка і маленького сина. Сім’ю забрала в Італію.

Повернулася – і знову взялася до роботи

Ставши власницею фірми з ремонту, Людмилі довелося працювати ще більше.

– Були і злети, і падіння. Спочатку працювало двоє людей зі мною, потім мала 22 працівників, але завжди намагалася роботу дати українцям, – розповідає Людмила. – Робила ремонти і всередині квартир, і штукатурила фасади.

Замовлень було чимало.

"Вибирала шпаклівки однієї з відомих італійських фірм Джорджіо Креса, була впевнена у їхній якості і постійно використовувала, – каже Людмила. – Торговий представник фірми дізнався, що я – один із найбільших покупців. Мене запросили на фабрику, де виготовляли шпаклівки і познайомили з Джорджіо Креса – власником. Він, хоч і мільйонер, виявився дуже привітною людиною.

Людмила працювала, син навчався в італійській школі. Про повернення думала, але не наважувалася. А якось 23-річний син, вкотре приїхавши з Італії до родичів, сказав, що хоче залишитися і більше нікуди не поїде. І це був для Людмили останній поштовх. Повернулася – і знову взялася до роботи. Відкрила у Чернівцях магазин декоративних оздоблювальних матеріалів італійської фірми, які завжди використовувала.

Приміщення магазину зробила у вигляді шоу-руму – обшлаштувала спальню, кухню, ванну. Сама впродовж трьох тижнів робила у "кімнатах" ремонт, тією шпаклівкою, яку продає, щоби було видно її якість.

– Магазин почав працювати два тижні тому. Багато клієнтів ще немає, але люди приходять, цікавляться, – каже Людмила. – Я дуже оптимістично налаштована. Не лише пропонуємо шпаклівки, але й робимо ремонт із цих матеріалів.

Не вистачить грошей, то сяду в машину і поїду в Європу працювати. Потім знову повернуся. Свою справу тут не залишу і впевнена, що вона набиратиме обертів. Це моя мрія. І я вже щаслива, що мені вдалося її втілити.
"МБ"
Категорія: Мої статті | Додав: Міський (12.11.2017)
Переглядів: 19 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: