Понеділок, 24.07.2017, 05:38
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Київська година
ПОГОДА ЧЕРНІВЦІ
Поділись
-->
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Спортивні новини
Завантажується...
Робота в Чернівцях
НОВИНИ
Новини

Буковинські старожитності

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Більшість населення не хоче реформ

Чому наші очікування змін на краще не підкріплюються масовим тиском громадян на державні служби до реального, а не лише декларативного реформування?

По-перше, більшість населення й не хоче реформ, бо не має досвіду іншого, ніж радянська модель, поточного життя.

По-друге, інтуїтивно більшість громадян відчувають, що реформування може зробити життя кращим та заможнішим, тільки за умови кращого ставлення до роботи та відмови від багатьох непотрібних за сутністю державно-чиновницьких «контор» та посад. Там же працюю я та мої рідні.

Чому ж українцям боятися останнього (більших зусиль), якщо вони й так є чи не найбільш експлуатованим народом на європейському континенті? Хоча б з того, що стоять щоденно у таких чергах з безлічі потреб та виконують такі роботи, без яких давно обходяться жителі практично всіх європейських країн? Тим більше, що ніде за кордоном не кажуть про українських емігрантів як ледарів чи бездарів, а скоріше навпаки?

Читайте також: Сверхзадача нашего поколения - поднять с диванов большую Украину

А все тому, що справжнє осучаснення суспільно-економічної та культурно-освітньої діяльності у нас поки й не починалося.

Ось, кореневий індикатор того, чому українська пересічна громада не має довіри до ініціаторів реформування організації суспільного життя нації: «Государство по-прежнему играет слишком большую роль в жизни страны. Чиновник нас лечит, чиновник нас учит, чиновник строит нам дороги, чиновник управляет тремя тысячами госкомпаний. По сути, Украина так и не вылезла из Совка. Советская модель экономики немного трансформировалась, немного деформировалась, но осталась прежней. То, что раньше было де-юре государственным, теперь ушло связанным с государством олигархам. Но при этом всё по-прежнему контролируют чиновники»- Володимир Поперешнюк (успішний співзасновник «Нової пошти»).

ЯК БУВАЄ, АЛЕ ПОКИ НЕ У НАС

А держслужбовець зазвичай лише забезпечує прозоре та законодавчо унормоване функціонування держбюджетних фінансових потоків та дієвий правовий захист продуктивного населення від злочинців та шахраїв. Натомість у нас закони настільки лише декларативні, замість бути конкретно прикладними, що легко дозволяють їх застосовувати за формулою «Куди повернув - туди й вийшло».

У нас надто багато такого «державного» функціоналу, без якого було б лише краще. Як мінімум не стояли б мільйони людей щодня у чергах, щоб ... «отримати», ... «здати», ... «закликати», ... «вислухати», ... «наобіцяти», ... тощо.

І сегмент освітнього державного менеджменту досі не спромігся стати лідером змін у бік осучаснення суспільства.

ЯКИЙ толк з того, що записали у законі принцип автономії освітнього закладу, але залишили всі колишні чиновні структури його залежності як на рівні керівництва закладів, так і рядових освітньо-педагогічних та наукових працівників?

ЯКИЙ толк з того, що видали лист МОН про неприпустимість вимагання непередбаченої юридично звітності та про свободу педагогічної діяльності вчителя, але залишити його сам на сам з усіма тими управлінсько - методично - атестаційно - перепідготовчо - перевіряльно - контролюючими державними службовцями, що родом з совєцької моделі організації освітньої діяльності?

А КОЛИ У НАС?

Зрозуміло, що ніколи, якщо чи не всі будуть схильні до того, щоб дослухатися до сентенцій на кшталт: «Та чого тобі не сидиться? Навіщо той клопіт, невже вам так вже й погано?»

Мені та вам скоріше дійсно не так вже й погано, бо ж як-не-як, а маємо достатньо свободи, поваги, визнання своєї творчої ініціативи та підтримку батьків і учнів, що варте багатого.

Читайте також: Тунель та світло в його кінці

Проблема у тім, що за здорової ментальності не можливо поважати самого себе замкнувшись в «оазах радості» тоді, коли мільйони українських педагогів, батьків та школярів і студентів позбавлені того комплексу відомих сучасних чинників якості освітнього, і не тільки, життя, що для громадян сотень країн світу давно є звичною річчю і апріорі не може залежати від примх чиновника.

На даному етапі індикатором росту надії нації на системні зміни можуть стати перші кроки тих проектних офісів реформування змісту діяльності українських міністерств, котрі Кабмін планує задіяти вже з вересня цього року. У сегменті освіти зокрема.

Володимир БЄЛИЙ

Категорія: Мої статті | Додав: Міський (10.06.2017)
Переглядів: 56 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: